Суперечка Володимира Зеленського з Дональдом Трампом і Джей Ді Венсом, яку мільйони людей спостерігали в прямому етері, не лише зірвала підписання так званої угоди про корисні копалини. Вона також показала, наскільки відмінним є бачення повномасштабної російської агресії проти України у Києві та Вашингтоні.

Чи є шанс на примирення цих світів – українського та американського? Що передувало конфлікту в Білому домі та чи можна йому зарадити? І якою тут є роль Європи?

Про геополітичні аспекти нинішньої кризи в українсько-американських відносинах говоримо в подкасті "світ не sweet" з Маріанною Фахурдіновою – дослідницею Центру аналізу європейської політики та асоційованою аналітикинею Центру "Нова Європа".

Тоді Конституційний суд скасував результати виборів. Та нові заплановані на травень - і поточний рейтинг підтримки Джорджеску сягає понад 50% – з великим відривом від конкурентів. І це при тому, що Джорджеску не проводив справжньої виборчої кампанії, за ним немає жодної політичної партії чи організації, і про нього майже не повідомляли традиційні медіа. Зате за місяці після виборів він уже встиг запамʼятатися радикальними заявами, як-от про те, що "Україна - це вигадана держава", територію якої розділять між собою сусіди.

Ймовірний прихід до влади Джорджеску оприявнив недовіру до двох традиційних партій, які постійно обіймали владні позиції в Румунії – соціал-демократів та націонал-лібералів. А ще дав неабиякий буст популярності правим силам і на парламентських виборах. Що це означає для подальшого курсу країни? І чи означатиме, що в України зʼявився ще один проблемний сусід? Про це у новому епізоді подкасту "світ не sweet" ми поговорили з Сергієм Герасимчуком, заступником виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська Призма".

Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році українці укотре відкрили для себе сусідню Польщу не просто як сусідню державу, а і як одного з найважливіших стратегічних партнерів та союзників України. Та останнім часом тема подій на Волині (які в Польщі називають Волинською різаниною), ставлення до українських біженців і підтримка України загалом знову виринають у польському дискурсі.

Про те, якими нині є польсько-українські відносини і як на них впливають останні політичні події у Польщі (зокрема й майбутні президентські вибори), у подкасті “світ не sweet” розповідає Олена Бабакова – журналістка, дослідниця міграції, викладачка Університету Вістула у Варшаві.

“Війна слів” з Україною, візит у Москву до Владіміра Путіна наприкінці минулого року, погрози депортувати з країни українських біженців, натяки про можливий вихід з ЄС – все це вилилось у масштабні протести словаків.

Тоді як опозиція Словаччини намагається оголосити вотум недовіри уряду Фіцо, той заявляє про підготовку “Майдану” і ледь не прямо звинувачує в цьому Україну. У Києві, здається, вже не намагаються приховати роздратування антиукраїнськими заявами словацького премʼєра.

Що відбувається у Словаччині? Наскільки реальною є відставка Роберта Фіцо та зміна влади в країні? Й чи пройшли українсько-словацькі відносини точку неповернення?

Про це з ведучими подкасту “світ не sweet” говорив Віталій Дячук – аналітик Інституту центральноєвропейської стратегії та ініціативи Re:Open Ukraine.

Ще до перемоги на виборах 2024 року він говорив про наміри швидко завершити війну в Україні, а в останні тижні – запропонував перетворити Канаду на "51-й американський штат" та захопити Панамський канал і Гренландію. І це не кажучи про наміри депортувати мільйони нелегальних мігрантів зі США та скасувати купу регуляцій, запроваджених адміністрацією Байдена.

Памʼятаючи непередбачуваність Трампа, можна припустити, що він жартує чи перебільшує. А що, як це – насправді частина його продуманої стратегії? Зрештою, дії майбутньої американської адміністрації безпосередньо впливатимуть і на нас, в Україні.

Розбираємось із "трампологією" у подкасті "світ не sweet" разом із Олександром Краєвим – директором програми “Північна Америка” Ради зовнішньої політики "Українська призма", викладачем Києво-Могилянської академії та автором телеграм-каналу "Будда в Конгресі".

Повстанці вдало скористалися моментом, коли союзники Асада змушені були зменшити свою підтримку: Москва – через війну в Україні, а Тегеран – через загострення протистояння з Ізраїлем. Але в Сирії ще не зник ризик нової громадянської війни, а нова влада постала перед викликом не дати скористатися зі слабкості молодої країни зовнішнім ворогам.

Якими за таких непростих умов будуть перші кроки нової сирійської влади та як в України через дипломатичні відносини із Сирією зʼявляється вікно на Близький Схід? Про все це у новому випуску подкасту “світ не sweet” говоримо із заступником директора Центру близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим.

Останніми тижнями президент США Джо Байден, його заяви, дії та здоровʼя — під особливо пильною увагою. Його й так неодноразово закликали не балотуватися знову через побоювання, що він занадто старий для цієї посади. А після невдалих дебатів дебатів ці заклики лишень стали голоснішими — зокрема всередині його ж партії. Сам Байден каже, що хіба "Господь всемогутній" може спонукати його вийти з перегонів.

Хтось каже, що 81-річному Байдену справді важливо завершити розпочаті на посаді справи, хтось — що це така собі месіанська ідея, що крім нього, перемогти Трампа не зможе ніхто. А ще — що в Байдена немає гідного наступника серед демократів. Серед тих, хто в теорії міг би його замінити, чи не найчастіше згадують віцепрезидентку Камалу Гарріс — хоча її рейтинг схвалення доволі низький.

Уся ця ситуація, та й сам факт повторного зіткнення тих самих — і далеко не юних — кандидатів у президенти, які тримаються за владу, свідчить про кризу американської демократії. І, схоже, її наслідком може стати низька явка, зокрема серед молоді, на виборах у США через чотири місяці.

Що може змінитися за цей час і які шанси, що Байден таки вибуде з президентських перегорів? У новому випуску подкасту “світ не sweet” пояснює Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова.

Загалом же цей саміт символічний не лише тому, що ювілейний: він останній для чинного генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, який поступається своїм місцем премʼєр-міністру Нідерландів Марку Рютте. Столтенберг заявив, що "це буде чудовий саміт, на якому відзначать найуспішніший і найсильніший альянс в історії — НАТО". Він пообіцяв, що запрошені країни (а це не лише держави-члени НАТО) будуть не лише святкувати, але й "ухвалювати важливі рішення про те, як посилити нашу колективну оборону і стримування, і члени НАТО справді активізуються щодо оборонних видатків".

Україна на полях саміту з-поміж іншого очікує підписання нової безпекової угоди безпосередньо з Альянсом. А ще має почути про створення нової структури для координації всіх видів допомоги Україні в довгостроковій перспективі. Наскільки це важлива зміна, і чому все-таки реально відтягується головне рішення із запрошенням України стати членом Північноатлантичного Альянсу, а також які "білі лебеді" можуть допомогти Україні швидше подолати шлях до членства? Про це у новому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо з Головою Громадської ліги "Україна - НАТО", старшим лейтенантом ЗСУ Сергієм Джерджем.

43-річний Петер Мадяр роками був "гвинтиком" влади Віктора Орбана, а ще – екс-чоловіком Юдіт Варги – міністерки юстиції у двох урядах Орбана. На думку експертів, саме те, що він так добре розуміється на специфіці угорської державної системи, і зіграло на його користь: його критика Орбана та його кола виявилась настільки влучною, що етери з його виступами набирали мільйонні перегляди. А ще Мадяр дистанціювався від геть усіх наявних політичних сил і зробив ставку на "Тису". Дивовижно й те, що які лиш ресурси не кидала дійсна влада на дискредитацію нового кандидата, з цього нічого не вийшло.

Наступні вибори до угорського парламенту - у 2026 році, і інтрига полягає в тім, чи втримає Мадяр свою популярність і чи наростить вірний йому електорат до того часу. А ще – цікаво, якою буде його риторика щодо України: адже на відміну від проросійського Орбана Мадяр чітко називає Росію агресором і вимагає гарантій безпеки для України - та при цьому виступає проти надання Україні зброї для цього. Тож як варто ставитися до феномену Мадяра - у новому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо з з директором Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитром Тужанським.

Саміт залишив неоднозначні враження в Україні. З одного боку, майже вісім десятків держав підтримали досить-таки проукраїнську декларацію, де чітко вказано, що Росія веде війну проти України, Запорізька АЕС має перебувати під українським контролем, а цивільні полонені – бути звільнені.

З іншого ж, участь у Глобальному саміті миру стала аж далеко не такою глобальною, як на це розраховував Київ; президент США віддав перевагу партійному заходу перед швейцарським курортом; Китай, якого так активно прагнула залучити Україна, саміт проігнорував – ще й просуває власний “мирний план”.

Не менше питань викликає і Росія (через відсутність якої шкодували Туреччина й Саудівська Аравія), правитель якої Путін “прикрасив” саміт ультимативними вимогами – які фактично передбачають капітуляцію України для “мирних переговорів”.

Про передумови й результати Глобального саміту миру говорять ведучі “світ не sweet” Олег Павлюк і Оленка Куренкова, яка висвітлювала захід безпосередньо з Бюргенштока.

До того ж, оновлення представницького органу ЄС запустило машину оновлення керівництва європейських інституцій. І це вже безпосередньо впливає на нас: адже від того, хто очолює Європейську комісію чи Європейську раду, залежить і ухвалення рішень про підтримку України та її євроінтеграцію.

Про наслідки євровиборів, а також найбільш імовірних претендентів на топпосади в ЄС подкаст “світ не sweet” говорить із редактором “Європейської правди” Сергієм Сидоренком – і не лише в аудіо, а й у відеоформаті.

Переможниця президентських виборів – Клаудія Шейнбаум – була науковицею, має значний управлінський досвід та обіцяє продовжувати популярні соціальні заходи свого наставника, чинного президента Андреса Мануеля Лопеса Обрадора (знаного як АМЛО).

З іншого ж боку, Шейнбаум стане на чолі Мексики, де досі орудують наркокартелі, смертельні перестрілки є сумною буденністю для багатьох мешканців, а міграційна криза на кордоні зі США лише посилюється. До того ж, за президентства АМЛО Мексика не надто дбала про зовнішню політику й фактично навернулась в ізоляціонізм.

Як сталось, що в країні з укоріненою культурою “мачизму” жінка обійняла найвищу посаду; як вона обіцяє впоратись із викликами для другої найбільшої економіки Південної Америки; і, звісно ж, на що можна сподіватись у плані мексикансько-українських відносин?

Про це у подкасті “світ не sweet” нам розповів Іван Фечко — експерт Програми дослідження Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Мир через діалог у контексті багаторічного протистояння Ізраїлю й Палестини захід усвоїх заявах часто вкладає у формулу "дві держави для двох націй". У межах цієї ідеї і ізраїльтяни, і палестинці погодилися б мати окремі держави з власними кордонами й без будь-яких спірних територій. Але нині неочевидно, як можна утілити це рішення в життя, коли триває ізраїльська операція з повного знищення ХАМАС в Газі, законність методів якої ставлять під питання міжнародні суди, а палестинську адміністрацію Махмуда Аббаса на Західному березі річки Йордан вважають не надто ефективною.

Яке майбутнє близькосхідного конфлікту - і які точки дотику можна знайти для мирних переговорів, коли, здавалося б, жодна сторона до них не готова? Чи використає Палестина нині історичний шанс на утвердження своєї державності, і що може чекати на Ізраїль, якщо заяви міжнародного кримінального суду перетворяться на ордери на арешт проти ізраїльської верхівки? Про все це у новому випуску подкасту “світ не sweet” говоримо з Ігорем Семиволосом, директором центру Близькосхідних досліджень.

Для багатьох коментаторів – серед яких і гість нашого сьогоднішнього подкасту, редактор “Європейської правди” Юрій Панченко – події у Тбілісі нагадали українську Революцію Гідності, яка призвела до повалення влади Януковича. Але чи справді на це ж варто очікувати у Грузії? Яка в нинішніх подіях роль Росії та чи здатні США та Європейський Союз зупинити антизахідний розворот Тбілісі? Про все це – в нинішньому випуску подкасту “світ не sweet”.

Поза тим, суд у Нью-Йорку – насправді не про секс. І вже влітку ми, схоже, станемо свідками першого в історії США вироку колишньому президенту в кримінальній справі. Та чи вплине це якось на виборчу кампанію і шанси Трампа перемогти в листопаді 2024 року? І що там із іншими кримінальними справами, про які, здається, вже всі призабули?

Про суди над Трампом; те, наскільки вони нагадують оте саме “полювання на відьом”; і очікування від президентських виборів 2024 року говоримо в подкасті “світ не sweet” із експертом Ради зовнішньої політики “Українська призма” Олександром Краєвим.

Нинішні парламентські вибори в Індії — в самому розпалі. І хоча результати офіційно оголосять тільки 4 червня, все йде до того, що владу в нижній палаті парламенту утримає націоналістична Бхаратія Джаната — партія чинного прем’єра Нарендри Моді. Тим не менш, опозиція не опускає рук і перед виборчим циклом пішла на безпрецедентний крок та об’єдналась в єдиний блок, аби "скинути" Моді. До слова, називається цей блок INDIA.

Про те, як працюють вибори в найбільшій демократії світу і чому дзвінок зірки Боллівуду здатен вирішити долю голосування — в дуже цікавому епізоді "світ не sweet" розповідає Олена Борділовська, завідувачка відділу нових викликів Національного інституту стратегічних досліджень, докторка політичних наук.

Українське питання в останні місяці знову стало заручником внутрішньої американської політики. Спершу — через вимогу республіканців ухвалити максимально жорсткі заходи контролю над кордоном США та Мексики. Потім — через шантаж спікера Палати представників Майка Джонсона з боку ультраправих колег.

Тим не менш, ключове для нас голосування, хай і з прикрим запізненням, відбулось. Попереду — схвалення Сенату, але воно, схоже, не стане проблемою. Та, певна річ, це не означає, що питання допомоги для Києва опинилось поза зоною ризику.

Про причини затримки рішення в Конгресі США в подкасті "світ не sweet" розповідає Маріанна Фахурдінова — асоційована аналітикиня Центру "Нова Європа", гостьова аналітикиня СЕРА (Центр аналізу європейської політики, Вашингтон). На додачу, ми розібрались, чи міг Білий дім — навіть усупереч перешкодам на Капітолійському пагорбі — все ж надіслати Україні критично важливе озброєння.

На цей процес можна поглянути й з іншого, незвичного для нас боку. Частина країн готова мотивувати українців повертатися: наприклад, Британія вирішила скоротити терміни продовження тимчасового захисту для українців. Однак для низки країн відпускати українців додому теж буде непросто. Для тієї ж сусідньої Польщі українці, які працюють та сплачують податки, закривають істотну потребу трудового ринку. Водночас українці, хоча й забезпечені роботою, через, наприклад, мовний барʼєр, змушені йти на посади нижчої кваліфікації, аніж могли б в Україні. А отже, цінні кадри втрачають час та можливість реалізувати себе не вдома.

Як влада має адекватно й дієво комунікувати потребу українцям повертатися додому – і як може мотивувати їх це робити? Чому навіть якщо, уявімо, геть усі раптом приїдуть – цього все одно буде замало, аби відновлювати постраждалу від війни країну? І як уже зараз нам варто налаштувати себе на те, що згодом Україна стане ще більш мультикультурною, адже сюди зʼїдуться іноземні робітники? Про усе це говоримо з Ольгою Токарюк, дослідницею українського форуму в Chatham House у Лондоні, яка зараз вивчає залучення українців за кордоном у часи великої війни.

Генеральний секретар НАТО - людина, від якої залежить не стільки ухвалення рішень (адже більшість питань вирішується саме країнами-членами), а координація зусиль та пошук порозуміння. Однією з головних переваг Столтенберга, наприклад, називали те, що йому вдавалося знаходити спільну мову з Дональдом Трампом - ексцентричним екс президентом США, який неодноразово різко критикував альянс, а нині знову може повернутися у президентське крісло. Столтенберг був ефективним на своїй посаді: його термін на чолі Альянсу продовжували чотири рази, а пошук наступника виявився доволі непростою справою.

Спершу лунало дві пріоритетні вимоги до нового Генерального секретаря НАТО. По-перше, це має бути жінка - адже жодна поки не очолювала альянс за всі роки його існування. По-друге, це мала бути представниця східноєвропейської країни - щоби підкреслити, що східний фланг НАТО теж перебуває у фокусі уваги. Однак кандидат, якого зараз називають найімовірнішим наступником Столтенберга, не потрапляє у жодну з цих категорій. Чому тоді у премʼєр-міністра Нідерландів Марка Рютте як потенційного нового генсека така велика підтримка?

Про це, а також про те, які наслідки матиме це призначення для України, її підтримки у війні та відносин з Альянсом, говоримо з Ганною Шелест — директоркою програми безпекових студій та глобального залучення Ради зовнішньої політики "Українська призма". А якщо вам також було цікаво, чому з боротьби за крісло очільника альянсу "вилетіли" найбільш антиросійські кандидати, у цьому випуску "світ не sweet" знайдете відповідь і на це питання.

Здається, в останні місяці напруга й емоції сягнули піку: почастішали епізоди із навмисним розсипанням зерна, на протестах помітили проросійські гасла. Зміна влади в Польщі не принесла бажаної деескалації: уряд премʼєра Дональда Туска подумує про розширення обмежень. Водночас усе ж почався діалог з українською стороною. За підсумками шестигодинних міжурядових переговорів між українськими й польськими переговорами у Варшаві премʼєри Туск та Шмигаль зазначили, що “наблизилися до угоди”. Але чи зупинить вона протести миттєво і чи не принесе Україні нові збитки?

А ще - як питання проблем польських фермерів фігуруватиме на порядку денному найближчих виборчих циклів? Адже попереду на Польщу чекають місцеві вибори, вибори до Європарламенту, а у 2025-му - й президентські. Чи не стане через це Україна надто токсичним питанням (спойлер: навряд чи, адже опитування свідчать, що нині три чверті поляків підтимують надання Україні гуманітарної допомоги, а більше половини - військової). І чому самих лише міжурядових домовленостей буде недостатньо, щоби залагодити усі ці труднощі в комунікації?

Про це у новому випуску подкасту “світ не sweet” говоримо з з Оленою Бабаковою — журналісткою, дослідницею міграції, викладачкою Університету Вістула у Варшаві.

Найбільше випробування британській монаршій сім’ї випало після смерті незмінної десятиліттями королеви Єлизавети ІІ. Але й без того викликів не бракує: від скандального принца Ендрю та демаршу Гаррі й Меган до низки викривальних фільмів, серіалів і журналістських розслідувань. Серед останніх ударів — рак, виявлений у короля Чарльза ІІІ та принцеси Кейт, однієї з найпопулярніших членкинь сім’ї.

Але як попри все це королівська родина в Британії — хай як банально це звучить — досі існує? І ще й їй вдається обертати на свою користь негатив у ЗМІ (і якщо так, то як)? Про це, а також про останні виклики, перед якими постала британська монархія, ми в подкасті “світ не sweet” поговорили з Єгором Брайляном — кандидатом історичних наук, членом Королівського історичного товариства (Лондон), аналітиком Центру досліджень "Детектора медіа".

Але нині, коли той-таки Шольц блокує надання Україні крилатих ракет Taurus — до того ж, під украй сумнівними приводами, — популярність ФРН поміж українців знову падає. І це — цілком виправдано, говорить очільник European Resilience Initiative Center Сергій Сумлєнний.

Із експертом, якого слухачі подкасту "світ не sweet" уже можуть пам’ятати (минулого року ми говорили про те, чому Німеччина не постачає Україні танки Leopard), ми спробували розібратись: що рухає політикою Берліна щодо нинішньої війни? Чому Шольц насправді так проти Taurus (і чи може це змінитись)? І чи несуть загрозу для нас ультраправі та ультраліві політичні сили, що в Німеччині набувають популярності?

До того, як Путін вів свою передвиборчу агітацію, взагалі залишається багато питань. Чому він спершу зробив ставку на мілітаристську риторику, а останнім часом раптово переключився на "соціалку" (особливо взяв курс на збільшення народжуваності)? Навіщо допустив у передвиборчі перегони, хай і дуже ненадовго, "позасистемного" Бориса Надєждіна? Чи повʼязана якось із виборами смерть опозиціонера Олексія Навального? Ну і власне, навіщо в принципі Путіну проводити вибори, якщо і так ясно, як вони закінчаться і, здавалося б, його владі нічого не загрожує.

Про те, чого чекати Україні від "виборів" у державі-агресорці, як вони можуть позначитися і на полі бою, а також Росію майбутнього, де вже не буде Путіна, однак навряд чи буде і єдність російської опозиції - говоримо у новому випуску подкасту "світ не sweet" з експертом програми російських і білоруських студій аналітичного центру "Українська призма" Антоном Оксентюком.

І це — не єдине, що викликає занепокоєння в Україні. Адже наприкінці року американці обиратимуть нового президента, й повернення до Білого дому Дональда Трампа — який обіцяв “завершити війну за 24 години” — вже видається досить імовірним.

У цьому випуску подкасту “світ не sweet” ми поговорили з Альоною Гетьманчук — директоркою Центру “Нова Європа”, відомою американісткою — про те, чому Штати останнім часом так лихоманить, у чому полягає ключова помилка адміністрації Джо Байдена щодо війни в Україні. І бонусом — про те саме інтерв’ю Путіна Такеру Карлсону.

Нещодавно Міжнародний Суд ООН оголосив рішення у двох окремих справах, які Україна ініціювала проти Російської Федерації. Так у висновку від 31 січня суд постановив, що Росія порушила Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. А 2 лютого - що Росія справді Росія могла спотворити поняття геноциду і зловживати Міжнародною конвенцією про його запобігання геноциду (але це лише стадія юрисдикції і суд ще буде зважувати тут усі докази).

Справді, більшість вимог України суд відкинув, і репарацій за порушення щонайменше двох конвенцій Україна уже може не сподіватися. Однак багато в чому українська команда змогла домогтися юридичного прецеденту. Наприклад, так звана “Велика справа”, яку МС ООН за поданням України розглядав з 2017 року - це перша справа, в якій цей суд розглядав порушення за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму по суті. Крім того - це найперша справа з моменту заснування МС ООН, в якій Російська Федерація визнана порушницею міжнародного права. І так, це перша міжнародна судова інституція, яка визнала це офіційно.

Загалом до роботи Міжнародного Суду ООН, який може карати країни, а не окремих осіб, як, скажімо, Міжнародний кримінальний суд, є чимало питань. Відповіді на них ми шукаємо у цьому подкасті з Антоном Кориневичем, послом з особливих доручень МЗС України. А оскільки наш гість є й агентом України в Міжнародному Суді ООН - це наша ексклюзивна можливість зазирнути за лаштунки нещодавніх судових рішень у Гаазі.

Також Румунія тренує українських військових, зокрема у листопаді минулого року за 100 км від Бухареста зʼявився навчальний центр для українських пілотів, аби вони опанували винищувачі F-16. А ще з цієї ситуації країна має і власний зиск: наприклад, підтримує вступ України до НАТО, бо тоді перестане бути його мало захищеним “східним флангом”. Крім того, румуни виграли і від транзиту українського зерна своєю територією, бо це стало поштовхом для розширення власних транспортних потужностей.

Цьогоріч в Румунії вибори - одразу на кількох рівнях, і чинний президент Клаус Йоганніс, який запамʼятається своєю стійкою підтримкою України, піде у відставку. Хороша новина в тім, що усі ключові політичні сили в Румунії єдині щодо основоположних питань, зокрема безпекових, тож здається, Україні тут нема про що турбуватися. Однак, чи варто Києву закривати очі на доволі радикальні заяви румунських ультраправих про анексію Буковини? І чи вдасться “руці Кремля” все ж протягнути своїх адептів у новий румунський парламент?

Про це, а також подробиці українсько-румунської співпраці, та коріння антиросійської поцизії Бухареста, говоримо у новому випуску подкасту "світ не sweet" із Маріанною Присяжнюк, журналісткою проєкту StopFake та видання "Главком”.

За місяці загострення довкола Гази стало зрозуміло, що напруження на Близькому сході поступово трансформується з палестинської війни в іранську. Адже саме Іран перебирає на себе функцію головного регіонального дестабілізатора та ініціативу щодо посування “червоних ліній” усе далі й далі. Однак де він зупиниться? І що може стати останньою краплею, яка все ж розпалить велику війну, яка охопить регіон? А ще - на кого Тегеран робитиме ставку у цій боротьбі, що розгортається? Адже ХАМАС серйозно втратив військову могутність внаслідок наземної операції Ізраїлю в Газі, а США та Британія здійснюють удари по цілях єменських хуситів, яких теж діють за підтримки Ірану.

Близький Схід здається дуже далекою і, можливо, не до кінця зрозумілою нам через релігійні, культурні й політичні особливості частиною світу. Однак варто нагадати, що допомога Ізраїлю з боку США, його головного союзника, нині застрягла у Конгресі США у тому ж пакеті, що й допомога Україні. А подальша ескалація в Червоному морі резонно ставить питання руба: чи вистачить у західних союзників Києва сил та засобів на ще одну повномасштабну війну? Розбираємося в актуальній картині Близького сходу у новому випуску подкасту “світ не sweet” із заступником директора Центру близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим.

Британія багато в чому відіграла лідерську роль у підтримці України в останні місяці. Західні РСЗВ, танки, далекобійні ракети — усе це британці передавали першими, підштовхуючи до подібного кроку решту союзників, включно зі США. І тоді як у деяких європейських країнах все частіше чути сумніви в необхідності зберігати підтримку Києва, британське суспільство й політикум зберігають твердий консенсус.

Наскільки підтримка Лондоном Києва стала випадковістю? Як розвивались за останні роки британсько-українські відносини та як їх можна покращити ще більше? І, звісно, що означає двостороння угода про безпеку, яку президент Володимир Зеленський і прем'єр-міністр Ріші Сунак підписали 12 січня — знову ж таки, це перша подібна угода для України?

Поговорити про це в подкасті "світ не sweet" ми запросили Єгора Брайляна — кандидата історичних наук, члена Королівського історичного товариства (Лондон), аналітика Центру досліджень "Детектора медіа", та Олександра Краєва — експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма", який досліджує Британію та британсько-українські відносини.

Ситуація на Тайвані де в чому нагадує те, як Росія роками чинила прямий і непрямий тиск на Україну. В хід ідуть пропаганда, підкуп, залякування, військові навчання біля кордонів. А в останні місяці на тлі напруженості між Пекіном і Вашингтоном усерйоз говорять і про силовий сценарій захоплення Тайваню з боку КНР.

Що треба знати про політичне життя Тайваню? Як на результати виборів відреагує Китай і чи змінять вони ситуацію в регіоні? Чим Тайбей може бути цінним для України? Саме тоді, коли стають відомі перші результати виборів на Тайвані, слухайте в першому цього року подкасті "світ не sweet" нашу докладну розмову про це з Юрієм Пойтою — керівником секції Азійсько-тихоокеанського регіону Центру досліджень армії конверсії та роззброєння, наразі — запрошеним науковим співробітником в Інституті досліджень національної оборони та безпеки на Тайвані.

Попередня влада Польщі в особі "Права й справедливості", попри неоціненну допомогу Варшави Києву за час повномасштабного вторгнення, не цуралась іти на відкритий конфлікт із Україною — від заборони імпорту сільгосппродукції до блокади кордону. Прихід до влади коаліції на чолі з Дональдом Туском, попри очікування, не вирішив ці проблеми водномить.

У Словаччині, яка приємно здивувала українців активною військовою підтримкою, під кінець року в прем'єрське крісло сів Роберт Фіцо. Він не лише обіцяв не дати Україні "ані патрона", а й відверто озвучує проросійські тези — на кшталт про те, що вступ України до НАТО стане початком "Третьої світової".

А українсько-угорські відносини в останні роки, здається, перебувають у стані перманентної кризи, і не в останню чергу — через те, що Будапешт єдиним із країн ЄС продовжує підтримувати відносини з Росією, а угорські політики не цураються відверто образливої риторики в бік української влади.

Яким був цей непростий рік відносин України зі східними сусідами й чого очікувати в перспективі, чи можна порозумітись зі, здавалось би, проросійськими лідерами в Будапешті й Братиславі — у фінальному для 2023 року випуску "світ не sweet" говоримо з директором Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитром Тужанським.

Про те, що до останнього певності у позитивному рішенні не було, свідчила й інтрига з візитом президента Володимира Зеленського на саміт Євроради. Його, врешті, не було в Брюсселі, однак схоже, надія на запрошення залишалася: у час, коли лідери ЄС голосували за початок переговорів, Зеленський перебував в Європі - буквально на відстані годинного перельоту до Брюсселя. Утім, інше важливе питання Орбан таки "перетягнув" на себе - ветував рішення про передачу Україні 50 млрд євро на чотири роки за програмою Ukraine Facility.

Чи було це намаганням хоча би в чомусь не поступитися позиції ЄС і привезти "перемогу" угорському виборцю? Що такою поведінкою Орбан намагається "виторгувати" для себе - і головне, чи є ризики, що він і надалі буде пробувати блокувати й інші рішення по Україні? Однак - як же врешті-решт він поступився своїми принципами і дозволив проголосувати за початок переговорів з Україною? Гадаємо, найкраще це можна було відчути і зрозуміти з-за лаштунків саміту Євроради, де була наша колега Валерія Пашко, журналістка Суспільного - з нею ми й обговорюємо підсумки брюссельської зустрічі у новому випуску подкасту "світ не sweet".

Щоби пришвидшити процес ухвалення такого довгоочікуваного пакету допомоги (а президент Байден подав запит на неї до Конгресу ще у жовтні), до США приїхав президент України Володимир Зеленський. ВВС уже охрестило його візит "сповненим розпачу", бо, мовляв, дива поки що не сталося. Однак у будь-якому разі ця ситуація – привід розібратися в технічних аспектах цього питання. Скажімо, чому Конгрес голосує разом за допомогу і Україні, й Ізраїлю, і Тайваню, а виключення питання мексиканського кордону – настільки чутливе для республіканців?

А ще – це нагода поговорити і про ширший контекст, зокрема, розгортання передвиборчого протистояння у США. Які шанси, що Україна отримає багатостраждальну і давно обіцяну допомогу? І чи варто остерігатися, що двопартійна підтримка України в Конгресі, якою вона завжди так пишалася, помалу слабне? У новому випуску подкасту "світ не sweet" зʼясовуємо це з Володимиром Дубовиком, американістом, директором Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені Мечнікова.

3 грудня у Венесуелі відбувся референдум про приєднання до країни частини території сусідньої Гаяни — багатого на нафту району Ессекібо. За "офіційними" даними, на всі п’ять питань референдуму 95% його учасників відповіли "так", після чого венесуельський диктатор Ніколас Мадуро оголосив про створення 24-го штату Венесуели Гуяна Есекіба. Гаяна, звісно ж, референдум відкинула й закликала міжнародну спільноту втрутитись у ситуацію.

Звідки взялися територіальні зазіхання на Ессекібо, чому про претензію на нього Мадуро заявив лише зараз, чи варто очікувати збройної анексії регіону — і, звісно ж, що це означає для України? У новому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо з Іваном Фечком — експертом Програми дослідження Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Для хвилювань справді є підстави. Герт Вілдерс, очільник “Партії свободи”, яка здобула найбільше голосів на виборах, не приховував свою прихильність до президента Росії Володимира Путіна, давав інтервʼю Russia Today, а у 2018-му взагалі поїхав до Росії попри критику нідерландців. Особливо - родичів загиблих у рейсі малайзійського Боїнга рейсу МН17, збитого російським БУКом у 2014 у небі над Донбасом.

Які тенденції у нідерландському суспільстві посприяли тому, що так багато голосів отримав Вілдерс з його радикальною риторикою? І скільки тепер може тривати формування владної коаліції, після чого, власне, українцям стане зрозуміліше, чого очікувати від нового уряду Нідерландів? Про це говоримо у новому епізоді подкасту “світ не sweet” з Юлією Солдатюк-Вестервельд, дослідницею нідерландського Інституту міжнародних відносин Clingendael.

На тлі економічних проблем аргентинці обрали несподіваного президента - радикального лібертаріанця Хав'єра Мілея. Останній прийшов до влади на закликах доларизувати економіку, скасувати центральний банк та позакривати більшість міністерств аргентинського уряду. Проте чи матиме така політика успіх? І у чому взагалі причина аргентинської економічної кризи?

Про це ми говорили в експериментальному подкасті “Хроніки економіки” та “Світ не sweet” разом з директоркою програми Латинської Америки та Карибського басейну “Української призми” та доценткою КНУ Наталією Шевченко.

Принагідно запрошуємо вас підписатися на подкаст наших колег: https://www.pravda.com.ua/podcasts/63bff58767d28/

Тим паче, не варто забувати, що Україна — не єдина держава, яка прагне членства в Євросоюзі: узяти хоча б сусідню Молдову або Грузію. Або ж країни Західних Балкан: декотрі з них майже двадцять (!) років рухаються до вступу в Євросоюз. Та й повномасштабне вторгнення Росії може стати на заваді швидкій євроінтеграції. Чи насправді ні?

Розібратися, що насправді означають переговори про членство і, звісно, чи не заблокує Угорщина чи ще якась держава ЄС наш рух до нього, подкасту «світ не sweet» допоміг редактор "Європейської правди" й фахівець із європейської інтеграції Сергій Сидоренко.

Ісламська республіка Іран - це складна країна, якою керує не президент, а лідер Ісламської революції, а в основі її ідеї державотворення лежить знищення єврейської держави - Ізраїлю. Тож не дивно, що у нинішньому протистоянні між Ізраїлем та ХАМАС, Іран фінансово та збройно підтримує палестинських бойовиків. Однак в історії були випадки, коли у війні Іран та Ізраїль виступали ледь не союзниками. І це - не єдиний несподіваний факт про Іран. Чого тільки варта співпраця України та Ірану у галузі літакобудування!

Як варто розуміти поведінку Ірану на міжнародній арені, внутрішньополітичну ситуацію в країні, її інтереси у війні Ізраїлю та ХАМАС, історію українсько-іранської співпраці і те, як тепер Україні будувати відносини з Іраном? Говоримо про це у новому епізоді подкасту "світ не sweet" з Володимиром Джиджорою, дипломатом, який у 1997-2001 працював секретарем Посольства України в Ісламській Республіці Іран, а нині - віце-президентом Асоціації національної та громадської безпеки України з європейської та євроатлантичної інтеграції.

Вважати нову владу Словаччини дружньою до України складно. Крім партії Фіцо Smer-SD, до парламенту на виборах потрапила ще одна відверто проросійська Словацька національна партія, а також помірковано-прозахідна партія "Голос". Цей результат вас може дивувати, однак лиш допоки ви не дізнаєтеся про контекст - чому проросійські наративи так добре приживаються у Словаччині і чому менше половини словаків вважають Росію агресоркою.

Своєю риторикою, зокрема ставленням до Росії, премʼєр Словаччини дуже нагадує свого угорського колегу Віктора Обрана, однак порівнювати їх не зовсім коректно. Якщо про Орбана кажуть як про “ідейного” політика (якими б абсурдними часом не здавалися його ідеї), то Фіцо - радше прагматик. І тут, як не дивно, криється певне запокоєння для України. Чому? У новому випуску подкасту “світ не sweet” ми говоримо про це і про ширший контекст виборів у Словаччині з Александром Дулебою, аналітиком Словацької асоціації зовнішньої політики, професором політології університету в Пряшеві.

Латиноамериканський регіон — це 33 країни, кожна з яких має власні особливості й історію. Так, їх загалом об'єднує бажання дистанціюватись від агресії РФ в Україні. Але й на цьому континенті, попри роки систематичного впливу Росії, не бракує союзників України. Часом — досить несподіваних.

Якою насправді є ставлення Латинської Америки до України та РФ? Чи не перебільшений російський вплив на континенті (й не забуваймо про Китай)? І як Київ нині вибудовує відносини з латиноамериканськими країнами й що варто робити, аби змінити їхню позицію — якщо це взагалі можливо? У подкасті "світ не sweet" говоримо з експерткою програми дослідження Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики “Українська призма” Анастасією Косенко.

Примітка. Розмова записувалась 16 вересня.

Схоже, саме вони спільно матимуть більшість у Сеймі (нижній палаті парламенту Польщі), а отже формуватимуть коаліцію. Це означатиме кінець правління "Права та справедливості" після двох каденцій при владі, але чи віддасть вона свою владу так швидко?

Найближчими тижнями стане зрозуміло, за яким сценарієм усе ж розгортатимуться події. Вперше засідання нового складу Сейму має відбутися щонайпізніше через 30 днів після оголошення результатів.

Нинішні вибори побили рекорди явки - голосувати прийшли понад 73% поляків. Які питання найбільше хвилювали поляків і чому, хоча більшість поляків віддали свої голоси за зміни, така значна підтримка ПіС зберігається?

А ще - як ці вибори змінять Польщу і двосторонні відносини з Україною? Розбираємося в тонкощах польської політики із заступником головного редактора Gazeta Wyborcza Романом Імєльським у нашому новому випуску "світ не sweet".

Звісно, передбачити, що станеться далі на Близькому Сході, вкрай важко, якщо не неможливо. Але спробувати розібратись у тому, що вже відбулось і як чергову ескалацію сприймають обидві сторони — ізраїльська й палестинська — і можливо, й варто. Надто ж коли виникають небезпідставні побоювання, що увага світу до України та повномасштабної російської агресії зменшується.

Для цього подкаст світ не sweet поговорив із Ілією Кусою — аналітиком Українського інституту майбутнього, автором Telegram-каналу про Близький Схід "Вуса Асада" (https://t.me/AssadStash).

PS. Книги, які Ілія Куса радить прочитати, аби краще зрозуміти арабо-ізраїльський конфлікт:

— Augustus Norton. Hezbollah (2007)

— Ian Black. Enemies and Neighbors (2017)

— Beverley Milton-Edwards. Hamas (2010)

— Azzam Tamimi. Hamas: History from within (2007)

— David Fromkin. A peace to end all peace

— Rashid Khalidi. Hundreds years war on Palestine

У цьому, хай трохи й нестандартному, випуску ми розбираємося, що таке взагалі колоніалізм. Дискутуємо, чи може колоніальний вплив одних країн на інші бути хорошим. А ще обговорюємо, як свого часу ми всі стали жертвами російського імперіалізму, коли дивилися "Ранєткі" (так, вам не почулося!)

Новий випуск "світ не sweet" — це наше з культурологинею Маріам Наєм запрошення поміркувати над тим, як ми деколонізуємося на особистому рівні і як країна, чому навчити західну аудиторію сприймати українців не через призму російського контексту так складно, і як маленькі кроки важать у боротьбі з віковічним впливом "великої російської культури".

Генеральна асамблея у Нью-Йорку була можливістю донести до 193 країн-членкинь ООН формулу миру президента Зеленського (до речі, про неї у нас є окремий великий випуск), окреслити безпекові пріоритети України і запропонувати своє бачення реформування ООН. Власне, трансформація найбільшої міжнародної організації була однією з головних тем цього тижня у Нью-Йорку. Насамперед питання полягає у тім, як реформувати головний орган ООН, який може ухвалювати обовʼязкові для виконання рішення - Раду безпеки ООН.

Цими днями Оленка якраз перебувала у США, де спостерігала за перебігом «високого тижня» Генасамблеї, а потім - за візитом Зеленського до Байдена, тож тепер ділиться інсайдами, атмосферою, контекстом і головними висновками цих подій для України. Як завжди, ми чекаємо на ваші прослуховування, враження та побажання.

Усе це сталось на тлі зусиль Заходу, насамперед Європейського Союзу, укласти мирну угоду між Азербайджаном та Вірменією. І, звісно ж, зменшення рівня впливу Росії на Південному Кавказі — й усе більшого розчарування Єревана у своєму союзнику.

Цей випуск подкасту cвіт не sweet — оперативна спроба зрозуміти, що сталось у Нагірному Карабаху за останні кілька днів і як це вплине на Південнокавказький регіон. І допоможе нам у цьому редактор "Європейської правди" Юрій Панченко.

Для тих, кому цікаво більше дізнатись про історію конфлікту в Нагірному Карабаху, радимо нашу попередню розмову, записану в червні: https://www.pravda.com.ua/podcasts/63c2e4ae29c3f/2023/06/3/7405176/

Та якщо відкинути жарти, то Москва, ймовірно, домовляється із Пхеньяном про постачання артилерійських снарядів — вкрай необхідних їй для ведення війни проти України — й, можливо, іншої зброї. І Північна Корея тут справді може допомогти, адже має значні її запаси.

Візит Кіма в Росію — до речі, його перша закордонна поїздка з 2019 року — стала для подкасту світ не sweet чудовим приводом поговорити про те, як КНДР підтримує Москву та її агресію проти України, а також як, попри десятиліття ізоляції та санкції, їй вдається успішно виготовляти зброю, запускати ракети й розробляти ядерну програму.

Про нюанси політики КНДР говоримо з Наталією Бутирською — експерткою з питань Східної Азії, магістеркою зовнішньої політики.

Головним підсумком цієї зустрічі стало рішення про розширення БРІКС - спільноти країн, яка колись обʼєдналася насамперед на основі бажання економічної взаємовигоди. Але схоже, що у логіці обрання нових членів, яких кличуть долучитися до БРІКС, є не лише економічна, а й політична мотивація.

З першого січня 2024 року долучитися до БРІКС запросили шість країн: Аргентину, Ефіопію, Єгипет, Іран, ОАЕ і Саудівську Аравію. Але як збагнути критерії відбору країн? І чи означає такий крок розширення, що БРІКС хоче зафіксувати нове розуміння країн Глобального Півдня, ба більше - створити блок на противагу західному світу?

Це не очевидно на перший погляд, але для України на саміті теж прозвучали важливі сигнали, зокрема - про сприйняття російської агресії. Та як розуміти ситуацію, коли з одного боку більшість нинішніх і майбутніх учасників БРІКС лишаються показово нейтральними до війни, а водночас - дають місце Росії за столом переговорів на саміті?

Про це, а також про позицію Південно-Африканської республіки щодо цих подій, у цьому випуску подкасту "світ не sweet" розповідає пані надзвичайний та повноважний посол України в ПАР Любов Абравітова.

Зустріч у місті Джидда в Саудівській Аравії на початку серпня показала: стратегія Києва працює. Кількість охочих обговорювати "формулу миру" зростає. І серед них з'явився навіть Китай, що чи не найбільше підтримує російський режим в умовах масштабних санкцій.

Але й попереду викликів не менше. Адже досі не існує узгодженого плану імплементації "формули миру"; належить провести переговори з десятками держав, що сумніваються; і, що головне — зміст "формули" навіть в Україні знають далеко не всі.

Про "формулу миру", а також вплив Росії на дискусії щодо неї у подкасті світ не sweet говорили з Ганною Шелест — директоркою програми безпекових студій Ради зовнішньої політики "Українська призма" та запрошеною старшою експерткою Центру аналізу європейської політики у Вашингтоні.

Усім нам хотілося б, аби російських воєнних злочинців швидше притягли до відповідальності. Але день, коли вони постануть у міжнародному суді, може настати дуже й дуже нескоро. На жаль, такими є обмеження міжнародного права: воно вкрай повільне, але не варто сумніватись — справедливість буде досягнуто.

У чому особливості розслідування воєнних злочинів в Україні та як нам допомагає міжнародна спільнота? Яка тут роль Міжнародного кримінального суду — і нащо потрібно створювати окремий трибунал для покарання російської верхівки? І що там зі справами проти Росії в Міжнародному суді ООН?

Про це в подкасті світ не sweet ексклюзивно розповідає Антон Кориневич – посол з особливих доручень в МЗС, головний представник України у питаннях, які стосуються міжнародного юридичного переслідування РФ.

Тим часом всередині Білорусі репресивна машина Лукашенка продовжує жорстоко карати усіх, хто виявляє ознаки найменшої непокори. А дискусії про ймовірні сценарії звільнення країни від диктаторського режиму Лукашенка поки що заходять у безвихідь.

Білоруська опозиція у вигляді Обʼєднаного перехідного кабінету Світлани Тіхановської виступає проти «силового сценарію». Водночас саме його бачить основним варіантом білоруський полк Кастуся Каліновського, який воює на боці України. Та чи є взагалі зміст говорити про вільну Білорусь до того, як завершено війну?

Чому Україна досі остаточно не розірвала відносини з країною, яка відповідно до норм міжнародного права теж є агресоркою? У новому випуску подкасту "світ не sweet" розбираємось із директором програми російських і білоруських студій аналітичного центру «Українська призма» Ярославом Чорногором.

Угорський прем'єр Віктор Орбан не вважає Путіна воєнним злочинцем і часто транслює меседжі російської пропаганди. А нещодавня історія з переданням Угорщині українських військовополонених проклала ще більшу тріщину у відносинах Будапешта й Києва. Очільник українського МЗС Дмитро Кулеба заявив, що такий дивний "жест" — в інтересах Орбана.

І попри це, відповідно до дослідження авторитетної словацької аналітичної організації GLOBSEC, 90% угорців підтримують біженців з України. Цей показник — найвищий у Східній Європі.

Тож як нам вести діалог та вибудовувати співпрацю з країною, позиція якої, хай часом і абсурдна, та нам усе ж важлива в контексті ЄС та НАТО? У новому випуску подкасту "світ не sweet" розбираємось із директором Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитром Тужанським.

І все ж, Вільнюський саміт приніс Києву низку інших приємностей: багаторічний пакет підтримки, покликаний наблизити Україну до натівських стандартів; створення Ради Україна-НАТО, де сторони вперше засідатимуть на рівних (і ніяка Угорщина цьому не завадить); і, зрештою, першу домовленість про "гарантії безпеки", яка, однак, ще має бути втілена в життя.

Про наслідки саміту Альянсу в Литві в подкасті "світ не sweet" говоримо із Сергієм Джерджем — головою Громадської ліги "Україна-НАТО", кандидатом політичних наук і старшим лейтенантом ЗСУ.

ЄС уже не вперше вирішив втрутитися - і допомогти залагодити ситуацію. У Брюсселі хочуть, щоби Белград дав зелене світло Косову вступати у міжнародні організації, зокрема Раду Європи. Приштина ж має створити Асоціацію сербських муніципалітетів - таку собі автономію сербів на півночі Косово. Як можна здогадати, жодна зі сторін йти на такі поступки не хоче, і наразі все більше схоже на те, що переговори безрезультатні.

Цей конфлікт ставить перед вибором і Україну - чи доведеться їй одного дня усе ж визнати незалежність Косова (яке, до слова, від початку вторгнення ще у 2014 підтримує Україну та запроваджує антиросійські санкції, на відміну від Сербії)? Якщо більшість партнерів по ЄС це зроблять, ймовірно, так і станеться. А що ж тоді буде з нашими дипломатичними відносинами з Сербією? Розбираємо у новому епізоді подкасту "світ не sweet" з Наталією Іщенко - журналісткою, редакторкою порталу «Балканський оглядач».

З початку повномасштабного вторгнення з Києва неодноразово лунали заклики до Нью-Делі засудити Росію, допомогти радянським озброєнням та припинити торгівлю з державою-агресором. Індійська влада ж проголошує нейтралітет і пропонує докласти всіх зусиль, щоб досягти якнайшвидшого завершення війни. Не допомагає те, що українське посольство в Індії налічує десяток людей, останній рік було без посла й працює за сумісництвом іще в чотирьох державах.

У чому полягає важливість Індії, як насправді вона ставиться до російсько-української війни та чого нам реально варто очікувати від українсько-індійських відносин? Про це у подкасті "світ не sweet" говоримо з Оленою Борділовською — співробітницею Національного інституту стратегічних досліджень, індологом із багаторічним досвідом, а також Юлією Клименко — народною депутаткою, секретаркою групи дружби з Індією в парламенті.

У Брюсселі партнери говорили про те, як налагодити системну підтримку в умовах контрнаступу, що розпочався, розробляли довгострокові програми збройної допомоги, пообіцяли розпочати перші тренування українців на західних винищувачах уже цього літа. А ще, звісно ж, зачіпали питання майбутнього вступу України до НАТО, щодо якого Україна чекає важливих новин на саміті у Вільнюсі в липні. Але - спойлер - без надмірно обнадійливих обіцянок.

Так сталося, що Оленка цими днями спостерігала за перебігом зустрічі із самісінького Брюсселя, а Олегу було що додати зі своїх спостережень з лютневого «Рамштайну». Тож ми вирішили, що цього разу не будемо запрошувати інших гостей на запис, як ми звикли це робити - а просто обговоримо усі деталі збройної допомоги Україні, про яку ми дізналися. Тож, звісно, тепер ми особливо чекаємо на ваші прослуховування, враження та побажання.

Здавалося б, до виборів президента США ще рік із гаком, та й у партіях почнуть обирати своїх номінантів лиш на початку наступного року. Та вже зараз варто розуміти, хто має найбільші шанси на обрання — адже від постаті американського лідера багато в чому залежить і підтримка України у повномасштабній війні з Росією.

І про все це у подкасті світ не sweet ми говоримо з Володимиром Дубовиком — американістом, директором Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені Мечникова.

Очікувалося, що побачити угоду можна буде вже на саміті Європейської політичної спільноти у Молдові 1-2 червня. Однак переговори, які нині ведуться по «західному треку», тобто за активного посередництва представників Франції, Німеччини та ЄС швидше за все триватимуть ще місяці. Адже питань, які слід залагодити, вистачає.

Як виглядатимуть гарантії безпеки для мешканців Карабаху? Що буде з російськими «миротворцями», які перебувають в регіоні, після завершення війни 2020 року? І як це співвідноситься з позицією Вірменії, яка поступово і впевнено віддаляється від впливу Росії? І чи стане це початком вирішення й інших територіальних та етнічних суперечок, який багатьом країнам лишив у спадок розпад СРСР?

Це у новому випуску подкасту «світ не sweet» розбираємося з редактором Європейської правди Юрієм Панченком.

Ця подія не могла не привернути як увагу арабського світу до України, так і України - до того, як арабський світ сприймає нас і повномасштабне вторгнення Росії.

Відомо, що Москва роками вибудовувала свій вплив серед арабських держав - і політично, й економічно, й через пропаганду. І попри це, вони так і не стали її беззастережними союзниками в агресії проти України.

Як арабський світ сприймає воєнні дії в Україні? Як ми можемо донести туди власну позицію й протидіяти засиллю російських наративів? На які держави варто звернути окрему увагу? І як Україна несподівано стала прикладом для арабського світу?

Про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з Ігорем Семиволосом - директором Центру близькосхідних досліджень.

Ймовірно, також, що на цих виборах опозиція посуне лідерство АКР - Партії справедливості та розвитку Ердогана, яка керує країною ось уже 20 років. Чи означатиме це початок демократичних перетворень в Туреччині, які обіцяє опозиція? Чи все ж таки насамперед тепер на Туреччину чекають складні часи відновлення її економіки та відбудови після землетрусів?

Туреччина важливий посередник у вирішенні низки питань між Україною та Росією, поки остання веде повномасштабну війну. Значною мірою така позиція була можливою через близькі дружні відносини між Ердоганом та Путіним. Але якщо переможе Киличдароглу - чи чекати більш рішучої підтримки України замість посередництва?

У цьому випуску подкасту «світ не sweet» розбираємося у тонкощах турецької політики з Євгенією Габер - кандидаткою політичних наук, старшою аналітикинею Центру досліджень сучасної Туреччини. І це та розмова, яка дасть зрозуміти, чому ці вибори в усьому світі називають для Туреччини «історичними».

Японія з початком повномасштабного вторгнення РФ відкрилась для українців як непохитний і надійний союзник. Часом — усупереч багаторічним традиціям.

Чи знали ви, що Україна — перша з часів Другої світової війни держава, якій Токіо надало нелетальну військову допомогу? А що Японія прийняла понад дві тисячі українців, хоча до того на рік пускала не більш як п'ятьох (!) іноземців?

Нині ж, з огляду на повномасштабну російську агресію та загрози з боку Китаю, японська партія влади всерйоз пропонує переглянути принцип пацифізму, на якому останні понад 70 років ґрунтувався розвиток держави.

Про це, а також про цьогорічне головування Японії в "Групі семи" й те, чим унікальна японська полуниця (так-так, це не одрук), у подкасті "світ не sweet" розповідає надзвичайний та повноважний посол України в Японії Сергій Корсунський.

Що ж, цього не сталося, однак віри в дипломатію Макрон не полишив: тепер його ідея — залучити до переговорів Китай, який нібито допоможе умовити Росію та Україну врешті-решт про щось домовитися і закінчити війну.

Посередницькі зусилля Макрона викликають легку тривогу, та попри це Франція — усе ж один з ключових союзників України. Чим можна пояснити останній розворот Парижа в бік Китаю та його бажання "не принижувати Росію" — і водночас військову та іншу допомогу Україні?

У подкасті "світ не sweet" говоримо про це з Тетяною Огарковою, відповідальною за міжнародну роботу Українського кризового медіа центру, журналісткою, літературознавицею, а також авторкою франкомовного подкасту про війну в Україні “L’Ukraine, face à la guerre”.

Там знайшли прихисток півтора мільйона українських біженців; звідти сотні одиниць бронетехніки, а віднедавна — й МіГи вирушають на фронт; у Варшаві чи не найгучніше говорять про підтримку членства Києва в НАТО і ЄС, а також борються проти "втоми від України".

Та ще кілька років тому, здавалось, українсько-польські відносини перебувають чи не в найгіршій точці за часів незалежності. Адже йшлось тоді насамперед про історичні питання, які й досі збурюють суспільство в Польщі.

Як за лічені місяці на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну відійшло на другий план суперечливе історичне тло взаємин Києва й Варшави? Як із цього користається Польща, прагнучи стати регіональним лідером? І чи насправді польська підтримка України аж така беззастережна?

Про це у подкасті "світ не sweet" говоримо з Оленою Бабаковою — журналісткою, дослідницею міграції, викладачкою Університету Вістула у Варшаві. Ця розмова точно відкриє вам Польщу з іншого боку!

Почалось усе з історії про нібито позашлюбний секс Трампа з колишньою порноакторкою Стормі Деніелс 17-річної давнини. Тепер же йдеться про те, що політик "купив" перемогу на президентських виборах США у 2016-му, приховавши незручну для себе інформацію.

Що ж насправді означає арешт Трампа в Нью-Йорку та висунені йому обвинувачення? Як це вплине на президентську кампанію у США і на Україну?

Про це в подкасті світ не sweet говоримо з Олександром Краєвим — директором програми "Північна Америка" Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Це — лиш один, хоч і найбільш помітний епізод кризи, яка триває в Ізраїлі з 2018 року: відтоді жодні з п'яти (!) виборів до парламенту так і не призвели до формування стабільного уряду. Й не виключено, що на країну чекає ще одне голосування за Кнесет.

Як судова реформа стала "яблуком розбрату" в ізраїльському суспільстві й що вона в принципі передбачає? Чи означає рішення Нетаньягу кінець протестів? І, зрештою, чи має Ізраїль шанси подолати політичну кризу, в якій живе п'ять років?

Про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з експертом з міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілією Кусою.

Росія ще за радянських часів активно намагалась налагодити відносини з африканськими країнами, аби заручитись їхньою підтримкою в боротьбі проти Заходу. З розпаду СРСР минули три десятиліття, російські війська вдерлись в Україну — і Москва знову шукає собі союзників.

При цьому Кремль лицемірно стверджує, що не є і не був імперською державою, називаючи себе союзником Африки в прагненні добитись справедливості за кривди колоніального минулого.

Чи спрацьовує російська стратегія, як Москва взагалі змагається за вплив в Африці й що в цих умовах робить (і має робити) Україна — про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з аналітикинею Global Ukraine Foundation Мартою Олійник-Дьомочко. Повірте, так цікаво про Африку вам ще ніхто не розповідав!

На частині молдавської території вже понад тридцять (!) років незаконно перебувають російські війська, які забезпечують існування сепаратистського анклаву — «Придністров’я». Так само Кишинів знає, як це — бути залежним від російського газу і як протидіяти намірам Кремля розхитати ситуацію та просити мізки населення пропагандою.

Останні кілька років, однак, ситуація змінюється. Прозахідна влада на чолі з президенткою Маєю Санду робить усе, щоб Молдова позбулась впливу «русского мира» й стала членом Євросоюзу.

Що зараз відбувається в сусідній з нами державі? Як там працює російська пропаганда й що змінилось із повномасштабним вторгненням Росії в Україну? Що відбувається в «Придністров’ї» та як Кишинів намагається вирішити його проблему?

У подкасті «світ не sweet» про це говоримо із журналісткою проєкту StopFake та видання «Главком» Маріанною Присяжнюк, яка тривалий час вивчає російську пропаганду в Молдові.

Створення трибуналу, однак, — процес непростий і тривалий. Про нього вперше заговорили ще навесні 2022 року, але й досі Україна збирає групу держав-прихильниць ідеї. А паралельно — з партнерами займається збором доказів і розслідуванням воєнних та інших злочинів РФ в Україні.

Які уроки про покарання агресора винесла міжнародна спільнота з часів Другої світової війни? Які зараз існують механізми притягнення до відповідальності за злочин агресії? У чому різниця між Міжнародним кримінальним судом і Міжнародним судом ООН? Чому не всі підтримують ідею спеціального трибуналу — та, врешті, яку форму він матиме?

Про це детально і цікаво в подкасті "світ не sweet" говоримо з Ґаяне Нуріджанян — доценткою кафедри міжнародного та європейського права Національного університету "Києво-Могилянська академія", яка має досвід роботи у МКС.

"Принципи врегулювання української кризи", або, як їх охрестили у ЗМІ, "мирний план" Пекіна насправді не став чимось новим. Але його оцінки в Україні й Росії та на Заході аж ніяк не однакові.

Офіційний Київ каже, що готовий дискутувати про план, а Володимир Зеленський навіть хоче зустрітись із Сі Цзіньпінем; кремлівська пропаганда вкотре завела мову про "неможливість переговорів" через українську позицію; а західні ж держави натомість говорять, що КНР може надати Росії летальну зброю.

Якою ж є справжня суть і мета китайського "мирного плану"? Чи несе він для України хоча б якийсь позитив — чи, навпаки, ставитись виключно насторожено? Яку мету Китай переслідує в російсько-українській війні й чи готовий буде остаточно пристати на якусь зі сторін?

Про це і не лише в подкасті "cвіт не sweet" говоримо з Наталією Бутирською — експерткою з питань Східної Азії, магістеркою зовнішньої політики.

У другому турі Павел обійшов Андрея Бабіша - олігарха та експрем’єра, фігуранта кількох кримінальних справ, який тему війни в Украіні намагався зробити якомога більш токсичною для чехів.

Чого Україні очікувати від нового президента, який виступає за всебічну підтримку Києва, однак не приховує своїх реалістичних поглядів щодо формату перемоги України та майбутніх сценаріїв існування Росії? І як чеське суспільство змінюється під впливом повномасштабної російської агресії?

У цьому випуску подкасту “світ не sweet” просто з Праги розповідаємо про головні тенденції чесько-українських відносин з Давідом Стуліком, старшим аналітиком Центру європейських цінностей.

P.S: дякуємо за допомогу із записом цього випуску у Празі Олександру Брамському

Хоча грузинська влада засудила напад РФ, вона відмовляється надавати військову допомогу, продовжує приймати в себе росіян, а недавно почала всерйоз говорити про відновлення прямого авіасполучення з Грузією.

Чим можна пояснити логіку дій офіційного Тбілісі? З якого моменту відносини Грузії з Україною та Заходом остаточно зіпсувались? Як на них вплинула ситуація довкола Саакашвілі?

Про це у подкасті "світ не sweet" говоримо з редактором "Європейської правди" Юрієм Панченком, який багато років стежить за Грузією та грузинською політикою. Як і завжди, закликаємо підписуватись і стежити за новими випусками на платформах УП!

Напередодні цих важливих подій українська влада задекларувала амбітну мету — зробити все, щоб стати членом ЄС за два роки. І це попри те, що спрогнозувати завершення повномасштабної війни навряд чи хтось може, а в ЄС говорять, що Україна ще не виконала наданих їй ще влітку того року семи рекомендацій.

У цьому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо про підсумки саміту Україна-ЄС і те, який ще шлях належить подолати Києву для членства в союзі. У цьому нам допомагають керівниця проектів євроінтеграційного напрямку Центру економічного відновлення Юлія Шаіпова та аналітикиня центру “Нова Європа” Маріанна Фахурдінова.

Як завжди, не забувайте поширювати подкаст і ділитись своїми враженнями!

Шольц своє зволікання пояснював тим, що треба синхронізувати це рішення із західними союзниками. А водночас німецькі урядовці і сам Шольц не приховували, що бояться нової ескалації протистояння з Росією. Що краще пояснює тривале небажання Німеччини брати на себе лідерство у допомозі Україні?

З найперших днів повномасштабного вторгнення Німеччина беззаперечно підтримує боротьбу України проти російської агресії. Це помітно і в заявах посадовців, і в загальних обсягах зброї, які Київ отримує всупереч історичній традиції Берліна триматися осторонь військових протистоянь. Але, як і з танками, процес часто рухається куди повільніше, ніж нам би хотілося.

Значна частина німецького суспільства досі вагається, як ставитися до Росії, і взагалі - чи можна навіть після всього сприймати її як абсолютне зло? Нерішучість щодо поставок зброї для України диктує й історична пам’ять, спрощена до стереотипів. Мовляв: як можна німецькими танками вбивати росіян, перед якими німці завинили у часи Другої світової?

У цьому випуску подкасту світ не sweet ми з Сергієм Сумлєнним, очільником European Resilience Initiative Center, з’ясовуємо, як варто тлумачити німецьку обережну підтримку України і чи не підважує вона глобальне лідерство Німеччини.

Але для виключення РФ із ООН потрібне... рішення Радбезу. Замкнене коло. Чи ні?

У грудні 2022 року Україна оголосила про міжнародну кампанію з оскарження легітимності перебування Росії в Організації Об'єднаних Націй. І, якщо вірити міністру закордонних справ Дмитру Кулебі, перші успіхи вже є: деякі країни принаймні дізнались, що Москва, можливо, взагалі не мала б бути в Організації.

У новому випуску подкасту світ не sweet разом із колишнім постійним представником України при ООН і ексзаступником глави МЗС Володимиром Єльченком ми розбираємось, у чому полягає план Києва й чи насправді реально позбавити Росію місця в Радбезі.

Посилання на сайт організації "Громадський Хаб", яка сприяє кампанії з вигнання Росії з ООН: https://civichub.org.ua/uk/

У світових ЗМІ фото й відео побаченого одразу ж викликали асоціації з подіями дворічної давнини, коли прихильники Дональда Трампа вдерлись у будівлю Капітолія, протестуючи проти перемоги Джо Байдена на президентських виборах. Та чи коректні такі паралелі?

Вибори президента в Бразилії, що відбулись у жовтні 2022 року, завершились перемогою лівого кандидата — Луїза Ігнасіуса Лули да Сілви, який до того двічі був главою держави і якого за Болсонару засудили за корупцію (й потім виправдали). Та деякі прихильники «бразильського Трампа» (як охрестили Болсонару) й досі не визнають поразки свого кумира.

Чому так сталось, як можуть розгортатись події далі та як Бразилія ставиться до війни в Україні — слухайте в новому епізоді подкасту «світ не sweet» за участю експертки Ради зовнішньої політики «Українська призма», фахівчині з регіону Латинської Америки Наталії Шевченко.

Подкаст записувався до того, як прокуратура Бразилії зробила Болсонару фігурантом розслідування про погроми й заворушення.